Яскрава різнобарвна афіша привернула погляди багатьох
учнів та викладачів Академії музики ім. Глінки. «Музичний мольберт»
колір має значення» — 22.04.2021 у Арт-кафе. Невже Науково-просвітницьке студентське товариство «Art*Area» організували художню виставку?!
Можна сказати і так, але дуже незвичайну.
Кожен музичний твір, що прозвучав на цьому концерті, отримав свою гаму кольорів завдяки картинам, що демонструвалися під час виконання. Але є такі люди, які мають «кольоровий слух» і «розмальовують» музику самі.
«Кольоровий слух» або музично-кольорова синестезія – це явище, завдяки якому почуті звуки автоматично викликають у людини-синестета (а це приблизно 0,5% усього населення планети) кольорові образи. Явище синестетичного кольорового слуху є досить рідкісним і доволі неприємним для музикантів, оскільки у них підвищується чутливість до навколишнього інформаційного шуму, що сьогодні є великою проблемою. Серед найвідоміших «власників» кольорового слуху – М.Римський-Корсаков, О.Скрябін, М.Чюрленіс.
Скрябін став першим, хто в історії світової музичної культури поєднав в одному творі звук, колір і світло. Повністю втілити задум синтезу мистецтв композитору вдалося в музичній поемі «Прометей» в 1910 році. Для виконання поеми «Прометей» потрібні були оркестр, хор, орган, фортепіано
і спеціальний світловий апарат.
На концерті ми «почули» фіолетовий через виконання на фортепіано Етюду #2 опус 8. Фа#-мінор, а червоний зіграла арфа ( Ф.Лист Обробка фантазії «Соловей» до-мінор). Через романс Н.А. Римського-Корсакова «О чем в тиши ночей» у Ре- бемоль мажорі передали темний, багряний, теплий , як його відчував автор. А помаранчево-рожевий (як його бачив Скрябін) був виконаний струнним тріо через «Грустный вальс» Я.Сібеліуса Соль-мажор.
Світлий, радісний, відвертий, коричнево-золотистий – такі характеристики підходять до « Пісні індійського гостя» Н.А. Римського-Корсакова (арфа-тромбон). Мандоліна з фортепіано через виконання Ноктюрна Соч.5#1 Ре-мажор показали нам жовтий, а замок Шамбор з хорового концерту » Французские фрески» для жіночого хору, Л. В. Дичко, демонструє через синій просторовий колір, витончено-блакитний, символ –вода.
Система розфарбовування музики у кожної людини з кольоровим слухом своя. Тому кожному слухачеві була видана картина Врубеля «Демон», яку треба було розфарбувати під час прослуховування «Прометея» Скрябіна ( основна тональність- фа# — фіолетовий) .
Може хтось під час такого експерименту відчув у собі такі здібності,
а комусь це не властиво. Але всі ми зрозуміли, що кольоровий музичний слух – це не міф, не покарання, а безмежний простір для творчості!
Андреєва Поліна

Романтизм як метод і напрям в мистецтві був явищем складним і суперечливим. Прозі життя романтизм протиставив прекрасне царство духу, «життя серця». Романтики вірили в те, що почуття становлять більш глибокий пласт душі, ніж розум. За словами Вагнера, «художник звертається до почуття, а не до розуму». А Шуман говорив: «Розум помиляється, почуття — ніколи». Не випадково, ідеальним видом мистецтва була оголошена музика. Саме вона в епоху романтизму зайняла провідне місце в системі мистецтв.
Глибокий інтерес до людської особистості, розкриття особистої драми з відтінками автобіографічності, тема людської самотності, увага до почуттів, переважність любовних і фантастичних образів — ось що було характерним для музики романтизму.
Як це проявилося у творчості Шумана, Чайковського, Шопена та багатьох інших композиторів ми дослідили разом з Науково-просвітницьким студентським товариством «Art*Area» Дніпропетровської академії
музики ім. М.Глінки на Проекті «Клавіші душі», що відбувся 29.09.2021р. о 17.00 в ауд.420.
Осінь, ліричні звуки фортепіано і вдало підібрані романтичні твори створили особливу атмосферу на цьому концерті.
«Пестрые листки» Роберта Шумана – музика, яку підказали йому ангели. Низка образів, відображена на розрізнених сторінках. Тут і благання, і хвилювання, і знемога, і пристрасний гнів. І нема краю потоку відчуттів…
Шопен — один з головних представників романтизму в музиці. Таємний ліризм, глибока психологічність, тонкість у передачі настроїв, мрійлива споглядальність — найважливіші тенденції музичного романтизму. На концерті були виконані Вальс №3 a-moll та Етюд №24 ор.25 c-moll.
«Пісні без слів» Книга 4 №3 g-moll Фелікса Мендельсона показали нам основну тенденцію романтиків — «вокалізувати» інструментальну музику, придати їй пісенну виразність, одушевити інструмент, змусити його співати.
Один з найбільш ліричних композиторів, овіяний всесвітньою славою — Петро Ілліч Чайковський. Його «Пори року» — це цикл з 12 характерних картин для фортепіано. П’єса «Май. Белые ночи.» передає зміну суперечливих настроїв: сумні роздуми змінюються солодкими завмираннями переповненої захопленням душі на тлі романтичного пейзажу періоду білих ночей.
Яскравим прикладом романтизму в творчості П.І.Чайковського є балет «Лебедине озеро». Як справжній романтик, композитор не приймав сучасного світу і намагався в музиці відобразити той ідеальний світ, де любов перемагає смерть.
І все-таки, любов править світом. А особливо — романтиками. «Поема» Зденека Фібіха, одного з головних представників чеського романтизму, не залишить нікого байдужим.
Перший номер циклу «П’єси-фантазії для фортепіано» Сергія Рахманінова — «Елегія» мі-бемоль мінор. В «Елегії «простежується пізній романтизм, який Рахманінов увібрав у себе з музикою Чайковського.
Наприкінці концерту ми почули Скерцо до-мінор для скрипки і фортепіано з сонати F-A-E Іогеннеса Брамса — представника німецького романтизму.
Романтизм — це природа нашої душі. А якщо нам здається, що це слово із далекого минулого, то щось із цим світом не так. Тривожність, депресія та інші психічні розлади стали супроводжувати людину в сучасному житті. Романтизм лікує душу, робить наше життя повнокровним і барвистим, чуттєвим і радісним.
Дякуємо Науково-просвітницькому студентському товариству «Art*Area», всім виконавцям і викладачам за чудовий терапевтичний концерт!
Video