Джордж Гершвін. «Кубинська увертюра»
Подорож 1932 року до Гавани надихнула Дж. Гершвіна на створення композиції, яка мала познайомити американську аудиторію з запальними кубинськими ритмами. Цим твором стала оркестрова «Румба», що пізніше перетворилась на «Кубинську увертюру». Прагнучи надати музиці автентичного звучання, композитор привіз із відпустки набір справжніх кубинських музичних інструментів, звучання яких включив до партитури Увертюри. Прем’єра твору відбулась на Нью-йоркському стадіоні, який був настільки переповнений людьми, що більше ніж 5 тисяч слухачів залишились за воротами, намагаючись пробитися на концерт.
Ісаак Альбеніс. «Іспанська сюїта», частина 6
Іспанська сюїта для фортепіано op. 47 (1886) включає 8 п’єс, присвячених різним містам тарегіонам Іспанії: Гранада (Granada), Каталонія (Cataluna), Севілья (Sevilla), Кадіс (Cаdiz), Астурія (Asturias), Арагон (Aragоn), Кастилія (Castilla) і Куба (Cuba) (острів в той момент все ще належав Іспанії).
Завдяки своєму багатому внутрішньому потенціалу та запальному характеру «Іспанська сюїта» неодноразово давала поштовх для створення численних перекладень окремих її танців для різних виконавських складів.
Шостий номер сюїти — танець в іспанському стилі «Арагон» має підзаголовок Фантазія. Він втілює народну музику цього регіону. Основна тема цієї частини — жвавий танок у розмірі 3/8 протиставляється повільній середній частині. Іспанський колорит підкреслено використанням арпеджіо, що імітують звучання гітари.

Йоганн Непомук Гуммель Концерт для труби з оркестром Es-dur
Цей концерт було написано спеціально для труби Вайдінгера, винайденої у 1792 році. Новий клапанний механізм, створений Антоном Вайдінгером дозволив розширити діапазон інструменту та використовувати хроматичний звукоряд. Таким чином, написаний Гуммелем концерт не лише показав нові регістрові можливості труби нового типу але і розкрив закладений в ній потенціал використання найвіддаленіших тональностей.
В основі першої частини концерту протиставлення двох тем — величної урочистої з наспівно-ліричною. Драматичне Andante ІІ частини розкриває багаті віртуозні можливості труби як сольного інструменту. У легкому та життєрадісному фіналі концерту композитор приховав невеликий жарт — цитату з маршу Керубіні, який був добре відомий тогочасному слухачеві.

Олександр Гедіке. Концертний етюд для труби з оркестром.
Концертний етюд спирається на традиції західної класичної музики, справжнім прихильником якої був Гедіке. Продовжуючи традиції Ф. Шопена, Гедіке створює легку віртуозну концертну п’єсу, близьку за характером Мендельсонівському Скерцо з музики до «Сну літньої ночі».

Малкольм Арнольд. «Чотири шотландські танці».
Малкольм Арнольдс (1921 – 2006) — професійний трубач, соліст Лондонського філармонічного оркестру та симфонічного оркестру ВВС, в 30 років повністю присвятив себе композиції. Його популярність можна порівняти лише зі славою іншого британського композитора ХХ століття — Бенджаміна Бріттена. І хоч М. Арнольдс є автором видатних зразків кіномузики та неперевершених симфоній, найпопулярнішими в його творчому доробку залишаються цикли танців різних регіонів Великої Британії: Уельсу, Шотландії, Ірландії та Корнуельсу.
Цикл «Чотири шотландські танці» М. Арнольдс написав у 1957 році на замовлення радіостанції ВВС для виконання на щорічному Фестивалі легкої музики. В основі всіх частин циклу лежать оригінальні шотландські мелодії, крім другої, написаної Робертом Бернзом.
Перший номер — швидкий чотиридольний танок стратспей. Головною особливістю страспея є використання ритму «скоч-снеп» (scotch snap) — специфічного для Шотландії зворотного пунктиру.
Другий танок — запальний ріл, що виник приблизно в другій половині XVIII століття. Відкривається ріл темою у Мі мажорі, яка за кожного свого проведення звучить на півтона вище. Припиняється цей безперервний вихор тональних змін проведенням теми танця в Соль мажорі у фагота в значно повільнішому темпі, що відтіняє останнє проведення теми в оригінальному темпі та тональності.
Третій номер циклу побудований на матеріалі пісні, що походить з Гебридських островів і змальовує картину місцевої природи: море і гори у тихий літній день.
Останній танок — флінг — один з чотирьох найдавніших традиційних шотландських танців. Повертаючись з перемогою після битви, воїни виконували цей танець на маленькому круглому щиті, званому «Тардж», святкуючи успіх. Зараз цей швидкий танок використовується на змаганнях по всьому світові усупровіді звучання шотландської волинки.
Дж. Б. Шанс. «Захоплення і танець».
Джон Барн Шанс (1932 – 1972) не лише видатний американський композитор, але і викладач загальноосвітніх шкіл. Саме в результаті поєднання цих двох векторів діяльності Дж. Шанса сформувався унікальний стиль композитора. Адже йому доводилось створювати музику для різноманітних виконавських складів і вікових категорій. Головним бажанням Дж. Шанса було складати музику, яка мала не лише надихати дітей, але і надавати рівних важливостей всім виконавцям. Звідси походить тенденція композитора до широкого використання різноманітних ударних інструментів, пізніше підхоплена іншими митцями.
“Захоплення і танець” — перша видана робота Дж. Шанса, яка з моменту її прем’єри 1960 року залишається невід’ємною частиною концертного репертуару. Названа спочатку “Ноктюрн і танок”, ця робота складається з двох розділів, що контрастні не лише за характером, але і за тривалістю звучання.
Перший розділ — Захоплення відкривається темою скорботного характеру. Поступово сповнене очікування та пошуків соло одинокої флейти переходить устверджувальне ттуті оркестру і знову тане, поступаючись тихим початковим тактам Танцю. Музика ж Танцю — це поступове розгортання несамовитого танку, який лише на мить відтіняється варіацією на тему Захоплення.
С. Крегар. Концерт для кларнету з оркестром.
Стефан Крегар почав свою музичну кар’єру з навчання в Університеті Сорбонна 1991 року по класу туби, одночасно займаючись в Паризькій та Ам’єнській Консерваторії. Зараз С. Крегар — голова джазового факультету Консерваторії міста Бове, диригент Клермонського духового оркестру, учасник численних оркестрів та ансамблів різних стильових напрямків. В основі творів С. Крегара лежить принцип поєднання елементів етнічної музики різних народів світу та сучасних тенденцій в межах класичного репертуару.
Концерт Крегара для кларнету покликаний підкреслити широку палітру емоцій, доступних для вираження цьому інструменту: від похмурих і водночас чуттєвих звучань низького та ніжних інтонацій середнього регістрів до блискучого, віртуозного звучання верхнього.
Цілком класичну тричастинну структуру концерту для кларнету композитор наповнює глибоко драматичним змістом. В музиці цього твору поєднуються орієнтальні мотиви з ритмічною примхливістю первісної музики, набуваючи, повсякчас, майже містичного звучання.
Е. Бойсен. «Пульс».
Ендрю Бойсен (нар. 1968 р.) — професор Університету Нью-Гемпшира (США), чиє головне композиторське спрямування — написання музики для духового оркестру.
Головною особливістю музики “Пульсу”, що була написана у 2008 р., є складне сплетіння ритмів та оркестрових голосів, широке використання ударних інструментів для створення того самого пульсу, що пронизує собою всю п’єсу, захоплюючи увагу слухача, пришвидшуючи його власний пульс, даруючи відчуття захоплення.
Ж. Пресс. «Весільні танці».
Жак Пресс (1903-1985) — американський композитор грузинського походження. Його найбільш відома робота “Hasseneh” (“Весілля”) — динамічна, сповнена танцювальних ритмів, характерних для музики народів Кавказу п’єса. Від перших до останніх тактів в музиці “Весілля” панує святковий настрій, невичерпна енергія самого життя, що бере початок у неочікуваних тональних зсувах, яскравих динамічних контрастах та віртуозних пасажах.