Студентське життя

  • Наш час
  • Наш гуртожиток
  • Наше натхнення

Увага!

Нагадуємо, що з 01.03.2018р. підвищено плату за проживання, яка становить 360 грн/місяць. Прохання усіх мешканців сплатити різницю до кінця навчального року. Дякуємо за розуміння!

На час вступних іспитів в період з 18.07.2016р. абітурієнти забезпечуються місцем у гуртожитку. Дозволяється заселення одного супроводжуючого. Консультація за номером: 097-40-48-095 Анастасія Сергіївна

Гімн гуртожитоку




Правила проживання студент 2013

Катерина Кердан



Наша земля

1 Куплет

Озирнися навколо – луги і поля
Степ широкий безмежний , солов´ї у гаях,
Синє небо над нами і русло Дніпра
Все це є Україна моя!

Приспів:

Це - моя Україна, це - моя земля,
Це - моя батьківщина, золоті поля,
Це - низенька хатина, що там край села,
Це - моя земля, це - моя земля!

2 Куплет

Скільки раз випадала нам доля сумна,
Скільки бід ,мій народе, ти випив до дна!
До останнього завжди стояв ти в боях,
Не здавався ніколи, шукав собі шлях!

Приспів:

Це - твоя Україна, це - твоя земля,
Це - твоя батьківщина, золоті поля,
Це - низенька хатина, що там край села,
Це - твоя земля, це - твоя земля!

3 Куплет

Мій народе, я вірю – ти зможеш усе!
Кожен з нас пам´ятає – країна – це все!
Бо без неї – ніхто ми, у полі трава,
В нашім серці назавжди рідна земля!

Приспів: (2 рази)

Це - моя Україна, це - моя земля,
Це - твоя батьківщина, золоті поля,
Це - низенька хатина, що там край села
Це – для нас земля, це - для нас земля!



"Возвращайся"

1 Куплет

Ночь, тихо светит нам с неба луна,
Ночь, на часочек утихла борьба.
Вот я возьму желтоватый листок,
И напишу тебе парочку строк.
"Ты, как живешь там, моя дорогая?
Ты, как там папа, как мама, родная?
Как там растет, подрастает сынок?
Я не могу все уснуть после тех твоих строк..

Припев:

Возвращайся, возвращайся живым, живым!
Не печалься, все растает, как дым, как дым.
Ведь ты знаешь, что на свете любим, любим,
Возвращайся, возвращайся живым, только живым...

2 Куплет

Ночь, догорает тихонько свеча,
Ночь, чуть болит та же рана плеча,
Знаешь, родная, как мне тяжело,
Знаешь, какое время пришло?
Знай, за тебя и за сына боюсь,
Знай, каждый день я за вас здесь борюсь!
Если же сдамся я где-то в пути,
То прошепчу те заветные строки твои...

Припев:

Возвращайся, возвращайся живым, живым!
Не печалься, все растает, как дым, как дым.
Ведь ты знаешь, что на свете любим, любим,
Возвращайся, возвращайся живым, только живым...
Ведь ты знаешь, что на свете любим, любим,
Возвращайся, возвращайся живым, только живым...

Олена Барієва



Втонувши в просторі я мушу щось сказати,
Щось дуже ввічлеве, терпке і солонюще.
Тоді печаль почне мене вкривати,
Своїм безладдя довгим і тягучим.

Зламала нігті всі заради болю,
Обдерла шкіру, вирвала волосся...
Тепер я все втрачаю з-під контролю,
Так не хотілось, просто довелося.

В душі нічого я тепер не маю,
А може маю лиш суцільний крах,
Який увечері сидить в сараї ,
І,мабуть, просто лагодить там дах.

В сараї затишно і все в червоних фарбах,
Це все не модно, але він так хоче.
Підлогу просить у весняних барвах,
Мішок книжок кладе на підвіконня...

Крах мріє просто про такий сарай,
В якому він поставить крісло в дірках.
Якщо воно у тебе є - віддай,
І може навіть стане не так гірко.

Віддай картину, що висіла криво,
Старі шкарпетки, ноти, квіти, пляшки...
Збирати мотлох стало вже не дивом,
А от найспражнє диво - це ромашки.

Весь мотлох позбирай в долоні ,
Якщо втримаєш, звісно, на руках,
І віднести у льох разом з любов'ю,
І сльози щастя з'являться в очах.

І у повітрі запанує тиша
Запах не свіжістю отих чужих ромах,
І де-не-де можливо і задиха
Відсталий ключик перелітніх птах.

А у сараї довго-довго буде
Стояти крісло із старих дірок,
Його зашиють тільки добрі люди,
Які в житті тягнуться до зірок.



Кінець

А за вікном туман, як молоко розлите,
Це все-таки обман прокинувся умитий,
Твої старання точно ніколи не помітять,
І що тепер робити?

Дерева закривали сонячне проміння
І нас не дивувало їхнє шепотіння,
І ніч і день проблеми сходять у варіння,
Людського озвіріння.

Стояли мовчки, мови ми не знали,
І нас ніхто ніколи не впізнає,
Ми в себе тоді так багато вкрали
І нас з'єднали.

Моє ім'я читається ледь гучно,
Твоє ім'я для когось милозвучне,
Кидати стріли треба тільки влучно,
Научиш?

Звертались до сусідів часто,
Як тільки скінчиться чи сіль, чи масло,
У себе все не можна більше красти,
І це прекрасно.

Позбавимось тієї злої псини,
Що нас кусала ввечорі щосили,
А ми пробачення просить за те
Любили?

Варю варення у смішній каструлі,
Невже нас вже дитинство обминуло,
Ми так раділи... Скажи, коли це було?
Зітхнула.

Протягну руки тобі до обіймів,
Ти точно віриш в те, про що ти мріяв?
У цьому світі так багато гримів...
Куди ти здимів?

Прощаю все тобі щоранку,
А ти здираєш ту маленьку ранку
І граєшся зі мною до світанку в мовчанку.

Диван здригався від гучного сміху,
Залізь і смійся на високу стріху!
Чого доводиш ти мене до гріху
Так тихо?

Ти вже дорослий виріс, молодець,
За вікном свій скільки ти розбив сердець
А я візьму простий свій олівець
І напишу - кінець.

Єгор Кутовий



И что будет, когда город накроет волной

Огня, пламени или льда 

Когда я буду совсем другой

Да что там 

Ты будешь иной

Идти и прятаться по пятам

По последним земным следам 

Которые скроет вода



И что будет, когда лето прийдет к концу

И капли пота по лицу

Случайно перестанут течь

 Ты только знай
Важный догадок - речь

Не стоит радости, не гадай

И только вспомни тот край

Где нет ничего, кроме того как бежать по кольцу



И что будет, когда обрывок песни, стиха

Опять прозвучит, хоть тьма и вокруг глуха

Прольётся пустым дождем
С чего бы

Обычным печальным днём

И возле огромного небоскреба

Подождем

И под сильным ливнем лишь ты окажешься суха

Наталя Пархоменко



Люди приходят, люди уходят,
След оставляют, чувства уносят.
Люди приносят радость и счастье,
Люди приносят беду и ненастье.
Может, не тех людей в сердце мы пустим? -
С ними прибудут к нам беды и грусти.
Может, не тех людей мы отвергнем? -
Счастье уйдёт с ними и вдали смеркнет.
Есть простодушные, есть с задней мыслью.
Люди такие, к ним нужно привыкнуть.
Хитрые люди готовят уловки.
Умные люди – головоломки.
Злые, гнилые нам ставят капканы.
С добрыми вместе сидим вечерами.
Честно всё скажем, кому доверяем.
Тех обойдём, кто сплетни пускает.
Мы, слушая сердце, допустим ошибку.
Поступим не так от чувств переизбытка.
И, ранены в сердце, мы раним другого.
«Прости, не хотел» - нет оправданья такого.
Мы чувствами шутим, мы ими играем.
Не думая, что мы других убиваем.
Мы нагрубим и уйдём, хлопнув дверью.
Когда мы злимся, мы походим на зверя.
В мире так много разных людей,
Но не для всех открываем мы дверь.
Лучших к себе мы в друзья выбираем.
А для других дверь в наш мир закрываем.
Бывает, что дружим мы долгие годы,
А друг нас бросает во время негоды.
Бывает, мы сердце своё всё отдали,
А его взяли разбили, стоптали.
Люди приходят, люди уходят,
Так же как лето, осень, зима.
Загадками мучает наша душа –
Что приготовит дальше судьба?



У зимовий лютий вечір
Виє хуртовина
На хуторі в хаті мати
Колиса дитину
Сидить ,лагідно співає
Колиску гойдає
А бабуся онучатам
Казку сповідає :
Давно-давнесенько
В вечірню годину
Зажурена мати чекала
Із походу сина
Боронить пішов Вкраїну
Та не повернувся
Чи згинув в лиху годину ?
А чи то забувся?
Чи упав на полі бою?
Чи створив родину?
Чом ще досі не згадав він
Матінку єдину?
Довго так сиділа мати
Згублена журбою
Повернувся син і бачить
Сад укрит росою
Увесь сад стоїть покритий
Матері сльозою
Потьмяніла рідна хата
І стріха погнила
Це так за своїм синочком
Матінка тужила
Гляне син той по-під хату
Де мати сиділа
Мальва ясная,червона
Шлях собі пробила
Мальву красну неборак-син
Гірко вмив сльозами
Враз колихнув її вітер
Даний небесами
Ніби мати сину каже:
«Не журись, синочку
Піди знайди дівчиноньку
Милу мені дочку
Щоб вона про тебе дбала
Щоб тебе любила
Та щоб мальву під віконцем
Красную полила …»
Плине-лине час рікою
Сонечко сідає
Біля хати двоє діток
Мальву доглядають
Під вікном сидить бабуся
Й лагідно співає
Давню казку-колисанку
Про лиху годину
Й молодого козаченька
Що мати покинув

На цій сторінці ми будемо знайомити гостей сайту з творчими роботами студентів Дніпропетровської академії музики ім.М.Глінки

14 лютого 2018 року у стінах академії відбулась презентація першої літературно-художньої збірки „Крилата думка”, у склад якої ввійшли літературні та художні твори 9 студентів музичного коледжу та музичного факультету. Незабаром світ побачить уже друга збірка, яка буде складатися з творів як студентів так і викладачів академії.

Бажаємо нашій збірочці многая літа, а любим авторам - натхнення!!!

Крилата думка 1

Малиновська Олена

Вітаємо Лауреата щорічного конкурсу Студент року Малиновську Олену (І курс, спеціалізація "Фортепіано") з заслуженою нагородою!!!

Овчаренко Олександра

Талановиті роботи Овчаренко Олександри студентки ІІ курсу спеціалізації „Оркестрові духові та ударні інструменти” Петрикі́вський ро́зпис, або «петрикі́вка» — українське декоративно-орнаментальне народне малярство, яке сформувалося на Дніпропетровщині в селищі Петриківка, звідки й походить назва цього виду мистецтва.

Ксенія Некрасса

Їй 16 років і вона навчається на І курсі спеціалізації „Фортепіано”. Ксенія Некрасса є автором цих чудових картин. Ксенія, як бачимо, підтверджує крилату фразу про те що, талановита людина талановита в усьому!

Катерина Дьоміна

Катерина Дьоміна, студентка І курсу спеціалізації „Оркестрові струнні інструменти” почала складати вірші з 11 років. Звичайно ж натхнення для віршів ця весела тендітна дівчина знаходить у музиці та коханні.

Анна Міщенко

Виступ автора

Роботи Калиновської Дар’ї, студентки спеціалізації „Фортепіано”

Пропонуємо прослухати нову пісню, автором музики та слів є Ігор Тоічкін, студент спеціалізації „Спів”

Роботи Карпенко Анастасії, студентки ІІІ курсу, спеціалізація „Спів”.